Універсальний спеціаліст
В День працівника сільського господарства особливо згадуються народні традиції, весь працьовитий рід та цінуються кваліфіковані співробітники. Така ж історія і з Олександром Володимировичем Козаченко. Вже ось 20 років і для нього День працівників сільського господарства — професійне свято. Саме стільки він працює на найбільшому переробному підприємстві нашої громади — МЗВКК — слюсарем з ремонту систем вентиляції та кондиціонування.
Сам він — з хліборобського роду. Його діди й бабусі працювали у колгоспі. Татові батьки — у Шандрі, а мамині — у Миронівці, ще тоді, як господарством керував легендарний голова Олександр Миколайович Бузницький. Мама там у ланці буряки полола, на фермі телят доглядала, пізніше у пекарні хліб пекла, а батько розвозив той хліб по всьому району…
Його професійна історія пов’язана з механікою. В юності Олександр мріяв будувати морські судна і навіть вступив до училища в місто Миколаїв. Та склалось так, що довелося повернутися додому. Вивчився на зварювальника в Богуславському ПТУ. Працював за фахом, а згодом - у млині селянсько-фермерського господарства. Життя ніби готувало його до теперішньої роботи, бо всі здобуті раніше навички стали в нагоді. Олександр Володимирович сьогодні - універсальний спеціаліст, без якого важко обійтися. А він - задоволений роботою, де є можливості для самореалізації і розвитку, де його цінують як професіонала і як особистість. Тож не шкодує, що життєва стежка привела саме в цей колектив.
— Кмітливий, безвідмовний, цікавиться новинками. До нього в колективі прислухаються, - так відгукується про Олександра керівник ремонтно-механічного відділу Валентин Баранніков. - Він - слюсар аспірації, та якщо треба, і зварювальник, і водій автонавантажувача. Як виникає проблема і потрібно якомога швидше зробити ремонт, Саша ще по дорозі до об'єкта складає пазли, як це буде проходити. Пригадую наш перший з ним ремонт преса в олійному цеху. Імпортне обладнання, якого до цього ніхто не бачив і не знав, як ремонтувати. А ми ризикнули і все вийшло. Без Олександра Козаченка і сьогодні не обходиться жоден серйозний ремонт.
У нашого ремонтно-механічного відділу специфіка така, що завжди маємо бути напоготові. Чи Новий рік, чи Пасха, чи 12-а ночі, чи 5-а ранку, а не дай Бог, трапилась поломка - негайно на роботу! Тільки надійшла команда, я визначаю, хто мені потрібен в цій ситуації, і викликаю. І так виходить, що Саша потрібен завжди. Без нього ніяк. Цінуємо його. Олександр Козаченко неодноразово був відзначений на Дошку пошани й нагороджувався до свят. Він заслуговує всього цього своєю працею.
Озираючись подумки на роки своєї роботи, Олександр відзначає, як багато змінилось за цей час, як удосконалювалося і розширювалося виробництво: збудований новий комбікормовий завод, проведена реконструкція першої лінії. Двічі олійницю реконструювали - преси поставили і для олії, і щоб гранулювати лузгу. Все комп'ютеризоване. Якщо раніше треба було обходити цехи і перевіряти обладнання, шукати причину неполадок, то сьогодні достатньо подивитись в комп'ютер, щоб дізнатись, як працював той чи інший механізм, які збої були.
— З цього починається мій робочий день, - пояснює. - Програма показує, де підшипник гуде чи фільтр забився. І ми знаємо, що робити й відразу приступаємо до ремонту. Це дуже ефективно, працювати стало легше і приємніше.
Відповідальність у слюсарів велика, від них залежить безперебійна робота обладнання і безпека людей.
— Нас у бригаді четверо і кожен може замінити один одного, - розповідає Олександр. - Колектив молодий, я серед них найстарший. І молодь ми чекаємо до себе. Тут є, де показати свої здібності, тут є перспектива для кар'єрного росту.
У всіх ситуаціях завжди все швидко командою вирішуємо. Юра Давиденко, Саша Чалий, Сергій Оніщенко, Вася Наумов — добрі слюсарі. Не забуваємо про своїх мобілізованих колег. Зараз на війні Віталій Єфіменко. Він танкіст. Як тільки дзвонить, що треба для їхнього підрозділу щось виготовити, отримуємо підтримку від керівництва і виготовляємо. МХП надає всебічну допомогу для військових і їхніх родини, наш внесок важливий, щоб скоріше закінчилась ця клята війна.
Про саме свято працівника сільського господарства Олександр згадує, як в минулому традиційно на центральному колгоспному ринку влаштовували ярмарок з розважальними програмами та розіграшами. Й зізнається, що ці спогади для нього дуже цінні, бо ж сильно пов’язані з родиною. Так колись його батьки, придбавши за 1 карбованець квиток, виграли у лотереї порося, тоді це було дорогим подарунком. А ще розповідає про традиційний коровай до свят та штруделі з маком та яблуками - таку випічку їм готувала мама. Нині ж деякі звичаї вони з дружиною передають своїм дітям та онукам. От старшенька Вероніка - творча дитина: і танцює, і співає, і малює гарно. Меншенька ще в садочку, але вже теж надії подає. Для них бабусина випічка - найсмачніша у світі, а для Олександра вони - найбільше щастя і йому, як чоловіку, батьку і дідусю так важливо, щоб вся його родина жила спокійно, а внучки росли під мирним небом.
В. ЛИСЕНКО.
